... "Я вірю в це, як вірю в силу волі…»
Як Україна? Вона є.
У неї дорога й життя своє.
«Бути самій собі ціллю» завше,
Брати силу, до "Землі" припавши.
Брати її, й віддавати все,
Невпинно й майстерно різьбити себе.
Гірська орлиця. Шармова жінка,
Їй затісні звичайні стежинки,
"Тато, у мене своя дорога",
Своя війна й своя перемога.
Стильна і сильна містична царівна,
Сильним світу цього була рівна.
Інтелігенції приклад натхненний,
Ніцше, надособистіть і небуденність.
Вона воювала за своє буття.
Блискучі метафори, серцебиття
Майстерно вплітала в свої рядки.
У наших серцях її пульсують думки.
Любов у Ольги поважна, як смерть.
Пристрасно й шармово в цю круговерть
Увійшла Кибилянська, і вічністю стала.
Залишивши нам, українкам, чимало!
Ольга Кобилянська – стильна феміністка та урбаністка. Емансипована, пристрасна представниця української інтелігенції, яка народжувалася із протесту, й водночас із природи. Вона захоплювалася ідеями Ніцше про сильну особистість, і (сказали б нині) «добряче відфільтровувала» те, що було не до смаку її геніальному світогляду. Нею захоплювався Франко.
Я захоплююся її «Меланхолійним вальсом», «Землею», «Царівною», незламним стрижнем і силою відстоювати свою думку і особистість, особливо коли соціум від цього зазнає дискомфорту (своєрідний вихід із системи).
А ще дівоче прізвище моєї бабусі – Кобилянська. Це гріє і надихає, і робить Ольгу Кобилянську особливою особисто для мене.
Comments