Поети-хеджисти або «П'ятеро силабістів» (турец. Beş Hececiler, Hecenin Beş Şairi, Hececiler, Hecenin Beş Ozanı) розпочали свою літературну діяльність на початку ХХ ст. у безпрецедентний і важливий з погляду закладання векторів подальшого розвитку країни період – початок перебудови Османської імперії в Турецьку Республіку. Перед представниками літератури стояло таке ж саме відповідальне і непросте завдання – перебудувати османську літературу в якісно нову, але сповнену автентичної самобутності турецького народу турецьку літературу.
Поети-хеджисти розпочали свою діяльність за часів Першої світової війни і проіснувавши до 1923 р., внесли у поезію свій світогляд і залишили в ній характерні пам'ятки, зокрема, специфічну лексику, за якою нині ми можемо досліджувати діяльність, настрої, особливості світогляду представників цієї спільноти. Основоположним прагненням поетів було перетворення поезії на зрозуміле і доступне для максимальної кількості людей мистецтво.
Період змін у країні супроводжувався славетними реформами Мустафи Кемаля Ататюрка, що віддзеркалювалося і реформами в літературі. Саме аналіз тогочасної літератури дозволяє нам простежити та проаналізувати зміни, які сталися в людській свідомості на зламі епох, на перехресті минулого і майбутнього країни, у період доленосних змін, зануритися в історію самої Туреччини.
Поетичне об'єднання «П’ятеро силабістів» («П’ятеро хеджистів») представлене такими постатями, як: Фарук Нафіз Чамлибель, Еніс Бехіч Корюєрек, Халіт Фахрі Озансой, Юсуф Зія Ортач, Орхан Сейфі Орхон. Цікавим фактом є те, що усі прізвища представників зазначеного гуртка показово тюркські, що також можна трактувати як утілення ідей створення нового тюркського суспільства, великої і єдиної тюркської держави.
Усі поети-хеджисти зверталися до легендарного минулого тюркських племен, намагалися викристалізувати ідею «справжніх тюрків», «великого Турану», і власне самоідентифікацію нації як великого тюркського народу.
Творча діяльність поетів-хеджистів відчутно вплинула на формування естетичних смаків і концептуальну платформу діячів турецькомовного поетичного дискурсу упродовж ХХ ст., а імпульс, який вони передали нащадкам, структурно і тематично змоделював творчі паттерни представників турецької літератури, збагатив річище креативу і естетики, з якого черпали натхнення турецькі поети від Назима Хікмета до сучасних зірокових представників і представниць поетичного бомонду Республіки Туреччина.
