Іван Семенович Нечуй-Левицький – постать, яка досить красномовно присутня у нашій читацькій свідомості ще від шкільних років. «Співець душі народної», «всевидяще око України» (вислів належить Франкові), чоловік глибокого націоцентричного світогляду, який мав певні дивацтва і парадокси, був експресивний у своїх висловлюваннях щодо українського правопису (не сприймав літери «ї», про що зазначено навіть у його заповіті).
Компетентні люди називають його повість «Кайдашева сім'я» романтичним літописом українського села, відрадою для душі, комедією, трагікомедією (або і «трагедією», бо не слід тішитися з усіх тих вад і конфліктів). Попри різноманітні негаразди, важку працю тощо, українці – добрі, духовні, тремтливі, щирі, співочі, гарні, працьовиті люди.
Вагома частина тексту присвячена опису традиційно-ритуальних дійств (побут, святкування, релігійні свята, обряди, забобони тощо), які разом із зображенням природи, архітектури описані дуже детально і надають шанс не лише зануритись у колоритну атмосферу минулого, а й дають нам емоційний ефект розуміння того, що у минулому відбувалося.
Тут театральна пауза – пропоную замислитися над тим, як перекладачам усе це передати іноземними мовами?!
Реалістична соціально-побутова повість І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» була написана у 1878 р., і неодноразово перекладалася різноманітними іноземними мовами, й лише у 2020 р. здобула свій турецькомовний переклад, здійснений докторкою філологічних наук, професоркою Іриною Покровською. Переклад «Кайдашевої сім’ї» турецькою мовою – це титанічна праця перекладача і вагомий внесок у популяризацію української літератури і культури у Туреччині.
Турецькомовний переклад надихнув мене перечитати оригінал. Сприйняття цього твору зараз значно відрізняється більш зрілими інсайтами. Зокрема – мені спало на думку, що попри катарсис, спричинений негативними рисами характерів головних героїнь (відвертими «низьковібраційними» кульбітами по відношенню до ближнього), дуже круто усвідомлювати, що наша культура потужна своєю поліфонічністю, унікальна інтерференціями християнства, язичництва, нашим власним «вуду», яке не треба шукати деінде, адже наші прабабусі теж все вміли (маю на увазі приклад, де Кайдашиха мала настоювати горілку для чоловіка. У якості спойлера – там жесть … хто читав, той знає на чому / кому її настоювали). Трохи Данте (і хай, що можливо трохи пафосно) мені «проалюзувало» від танцюючих чортеняток та інших інфернальних істот, які ввижалися Кайдашу, фантазії про долю грішників тощо. А опис жіночої краси – це як мелодія, яку можна слухати знову і знову. Цікаво які емоції проживає тут турецькомовний читач?
Дуже хочеться, щоб турецькомовний переклад ще раз надихнув багатьох наших студентів і колег прочитати / перечитати «Кайдашеву сім’ю» в оригіналі та перекладі й відкрити для себе інші твори І. С. Нечуя-Левицького.
А вони того варті! Наразі читаю «інтелектуально-інтелігентний» роман «Хмари» (1874 р.). Одним словом – екзальтація. Неймовірно актуальний нині. 💙💛
コメント